— За 25 років було зроблено багато чого. В Україні — дуже потужна атомна галузь. Ми припинили згадувати, що у чомусь лідируємо. Світ забув про те, що Україна після Франції — друга в Європі (за виключенням Росії) за обсягами виробництва електроенергії на АЕС. Ми виробляємо більше 55%. В зимовий період у нас працюватиме 15 енергоблоків АЕС. Зараз 14 енергоблоків, 15 енергоблок (блок № 4 Рівненської АЕС. — Ред.) просто не потрібен був енергосистемі і ми на ньому перевантажуємо паливо. Наприкінці січня на початку лютого 2022 р. підключаємо і його до енергосистеми, після чого наше виробництво буде доходити до 65 70% в загальному балансі. І це вперше за всю історію існування української ядерної енергетики з 80-х років минулого століття. Головним для атомної галузі та всієї історії «Енергоатома» вважаю той факт, що ми ніколи не зупинялися, навіть у важкі часи приниження досягнень і можливостей ядерної енергетики. З найважливішого — добудовано та введено в експлуатацію три енергоблоки — на Запорізькій, Хмельницькій та Рівненській АЕС, виконано величезний обсяг робіт із заміни та модернізації обладнання, що дало можливість продовжити терміни експлуатації 12 енергоблоків. І, напевно, головне — досягнуто максимального рівня безпеки, який сьогодні є набагато вищим, ніж під час введення наших енергоблоків в експлуатацію. Адже проведено понад тисячу заходів у рамках масштабної комплексної програми підвищення безпеки. Як результат — з 1996 року більш ніж ушестеро скоротилася кількість порушень, більш ніж утричі зменшилася кількість спрацювань аварійного захисту. Не можна не згадати і про програму диверсифікації постачань ядерного палива. Україна — єдина з реакторами ВВЕР, хто успішно почав використовувати паливо альтернативного постачальника. Наразі паливо Westinghouse для реакторів ВВЕР 1000 уже використовується на шести енергоблоках, найближчим часом їх буде сім. До речі, кілька тижнів тому ще один блок — четвертий Запорізький — був повністю завантажений паливними касетами Westinghouse, що є також черговою знаковою подією. Можна й далі говорити про технічні досягнення, проте найголовнішим для нас є збереження фахового висококваліфікованого персоналу. Ще два роки тому існував великий ризик втрати значної кількості інженерів. Протягом 2014 2019 років з України для роботи на атомних станціях РФ, Білорусі, Туреччини, Китаю та інших держав виїхали понад тисячі працівників, більшість із яких — висококваліфікований персонал. Cитуація була вкрай хиткою: існувала загроза дефіциту в Україні ліцензованих спеціалістів-атомників, особливо оперативного персоналу АЕС. Минулого року ми разом з нашою профспілковою організацією подолали цю негативну тенденцію. І протягом останніх двох років жоден із них не виїхав за кордон задля кращого заробітку. Як ми це зробили? Суттєво підвищили заробітну платню: у 2020 року — майже на чверть, протягом 2021-го — ще на 16%, і наступного року вона ще зросте щонайменше на 10%. Сьогодні середня зарплатня атомників — 39 тис грн на місяць. Нині «Енергоатом» є одним з найбільших роботодавців в енергетичній сфері (у нас працює майже 35 тис осіб), входить у ТОП 10 платників податків, повністю забезпечує потреби населення у дешевій електроенергії. Завдяки стабільній роботі НАЕК «Енергоатом», з 1 жовтня 2021 р. на 17% знижено тариф на електроенергію для 80% українських домогосподарств. Упевнений, і це підтверджують наші іноземні партнери, сьогодні «Енергоатом» за рівнем безпеки, розвитку, кадровим потенціалом та значимістю для економіки стоїть на одному щаблі з найбільшими світовими лідерами — операторами АЕС, наприклад французькою EDF (Electricity de France, найбільша генерувальна державна компанія Франції.— Ред.), яка має 58 енергоблоків, що виробляють 70 75% всієї електроенергії Франції.
— Ми — другі, якщо казати про Європу. EDF виробляє близько 360 млрд кВт-год на рік, ми — на рівні 85 млрд кВт-год. Тому, ми хоч і другі, але розрив — великий. Водночас за часткою виробництва ми майже наблизилися до Франції. За іншими показниками, повторююся, зокрема в частині експлуатації та рівня безпеки, ми не поступаємось…
— Безумовно. Але це вперше ми сформували баланс на зимовий період, щоб запустити в роботу 14 енергоблоків. Також знакова подія відбулася 2 грудня — ми запустили в роботу всі 6 блоків Запорізької АЕС на повну потужність, станція видала в енергосистему 6000 МВт. Чому це стало можливим? Тому, що ми розширили відкритий розподільчий пристрій ЗАЕС, а «Укренерго» зробило лінію від АЕС до підстанції «Каховська». До цього 37 років було обмеження 700 МВт, станція могла працювати на потужності лише 5300 МВт. Зараз вона видає в енергосистему повну потужність, і є найбільшою станцією в Європі. Це невеликі досягнення, але з них в цілому складається робота компанії. Також ми добудували Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Вартість робіт лише компанії Holtec склала $250 млн, але є частина і наших витрат — вона досить суттєва. Ми були абсолютно впевнені, що ми його добудуємо. Маючи впевненість у завершенні проєкт, ми з початку цього року відмовилися від вивозу палива в Росію і, таким чином, економимо $200 млн на рік. Ми вже готові вивантажувати паливо на ЦСВЯП. На одному блоці все завершене і перевірене, можна брати паливо з енергоблока № 3 РАЕС, також ми зупинили енергоблок № 4 і з нього також можна буде вивантажувати паливо. Поступово також будемо вивантажувати паливо з ХАЕС та ЮУАЕС.
— Хто з керівників компанії, на Вашу думку, внесли вагомий внесок у її розвиток?
— Серед усіх керівників «Енергоатома» я б виокремив Володимира Броннікова, який лише 5 місяців був президентом компанії, а до того був керівником ЗАЕС, і Сергія Тулуба, який у свій час отримав багато критики і був знятий з посади, але саме ці керівники побудували 3 енергоблоки за період незалежності України. В. Бронніков, незважаючи на мораторій на будівництво нових АЕС (діяв у 1990 1993 рр. після аварії на ЧАЕС у 1986 р.— Ред.), все одно будував енергоблок № 6 на ЗАЕС, інколи видаючи свої дії за те, що він нібито будує тренажер. Після зняття мораторію у 1993 р. блок уже мав високу ступінь готовності з необхідним обладнанням та підготовленим на тренажері персоналом. Тому роботи на енергоблоці досить швидко завершили, й у жовтні 1996 р. його підключили до мережі. Я вважаю, що Володимир Бронніков здійснив подвиг, адже потрібна була велика воля керівника не зупиняти, а навпаки, продовжувати будівництво. Він, як ніхто на той час, знав, що потрібно завершувати будівництво.
— Особливо, маючи таку високу ступінь готовності …
— Так. До речі, таку ж ступінь готовності мав енергоблок № 2 ХАЕС і № 4 РАЕС. Після мораторію, вони поступово будувалися, і в 2002 р. прийшов Сергій Тулуб (був керівником компанії у 2002 2004 рр.— Ред.), який добудував за два роки ці блоки і запустив їх в роботу.
— Досить тривалий час керівником компанії був Юрій Недашковський. Чи було при ньому щось зроблене для компанії?
— Хоча Недашковський тривалий час був директором (у 2000 2003 рр., 2005 2006 рр., 2008 2012 рр., 2014-2019 рр.— Ред.). Проте за той короткий період, коли працював С. Тулуб, було добудовано 2 енергоблоки (ХАЕС-2 і РАЕС-4). Не було б Тулуба, ймовірно, ми б мали ще ці дві недобудови. Недобудовані енергоблоки №№ 3,4 ХАЕС ми маємо вже 32 роки в тому стані, в якому вони знаходяться зараз. Я впевнений, що ми добудуємо 3-й енергоблок. З будівельної точки зору він майже готовий. А четвертим стане інший блок — споруджений поруч із нуля за американською технологією АР1000. Така ж ситуація була на АЕС «Чорнавода». Це румунська АЕС, яка мала мати 5 блоків, але на сьогодні працює лише 2, інші 3 знаходяться на високій стадії готовності. І тільки зараз там прийняли рішення добудовувати 2 енергоблоки, вони теж стояли 32 роки після мораторію.
— Не перешкоджає, що конструкції стояли 32 роки?
— Навпаки: бетон стає тільки міцнішим, чим довше він стоїть. Натомість є багато інсинуацій про те, що це старий бетон. Без знання стану справ деякі «експерти» роблять якійсь заяви і вводять в оману суспільство. Безумовно, перед ухваленням рішення щодо придатності старих конструкцій профільні уповноважені організації беруть проби, роблять тести, готують серйозний аналіз та висновки.
— І на ньому можна будувати нові конструкції?
— Так, можна. Звичайно, є перелік дефектів, які потрібно усунути, адже він стоїть 32 роки під відкритим небом, але це стосується металоконструкцій.
Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП)
— Тривалу історію має проект ЦСВЯП, різні уряди, міністри заморожували цей проект…
— Активне будівництво ЦСВЯП роз почали у 2016 р. Коли я очолив Компанію, стало зрозуміло, що потрібно його добудувати. І чим скоріше — тим краще. Адже в об’єкт було вкладено багато коштів, був отриманий американський кредит. Щороку ми сплачували РФ шалені кошти за зберігання відпрацьованого ядерного палива. Тому ми в максимально стислі терміни добудували сховище. Зараз ЦСВЯП повністю збудоване. Ми взяли на баланс і за власний рахунок підвели до нього залізничну колію 43 км (Вільче — Янів). Найближчим часом відбудуться холодні випробування, завершимо випробування перевантаження відпрацьованого ядерного па лива (на макетах) на всіх блоках, отримаємо необхідні дозвільні документи від ДІЯРУ й одразу запустимося. Пер ше вивезення відпрацьованого ядерного палива на Централізоване сховище плануємо здійснити в березні наступного року. Якраз це співпаде із планово-попереджувальним ремонтом блоку РАЕС. Часто забувають, але ж на Запорізькій АЕС вже 20 років (перший контейнер на майданчику ССВЯП був встанов лений 24 серпня 2001 р.— Ред.) успішно працює власне сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП), збудоване за технологією американської компанії Duke Engineering & Services / Sierra Nuclear Corporation. І все необхідне для цього сховища обладнання ми виготовляємо на нашому заводі «Атоменергомаш».
— Без ЦСВЯП можна було обійтися?
— Якби 20 років тому попереднє керівництво прийняло рішення про будів ництво подібних сховищ на трьох інших станціях, то так — можна було б обійтися. Можна було обрати майданчики (для зберігання відпрацьованого ядерного палива.— Ред.) на станціях і там розташовувати ці контейнери. Для кожної станції були б потрібні перевантажувальний контейнер і транспортер, щоб перевозити паливо.
— Хто виробляє транспортери?
— Американці. І їхні транспортери не такі дорогі. До того ж ми маємо опановану технологію.
— А чому тоді так не зробили?
— Запитайте наших попередників. Ми просто добудували це все і зараз зробили все можливе, щоб Централізоване сховище стало ефективним і економічно вигідним проектом та прикладом успішної співпраці з американськми партнера ми — компанією Holtec International
Диверсифікація поставок палива
— Щодо диверсифікації, «Енергоатом» — єдина компанія, яка змогла диверсифікувати поставки палива для реакторів типу ВВЕР…
— Насправді, на заході прийнятий принцип диверсифікації, такі ж реко мендації дає МАГАТЕ, але вони носять рекомендаційний характер. У нас є своя практика і свій регулятор, який розробляє підходи і перевіряє їх виконання. Одна із рекомендацій — це мати декілька джерел постачання палива. АЕС на заході мають до 4 5 джерел постачання, у них є різні модифікації палива, є декілька виробників, які випус кають всі види палива. У нас був єдиний постачальник — російський «ТВЕЛ», але з 2000 р. розпоча лася робота з диверсифікації, поступово Westinghouse виготовив шестигран ні касети, з 2012 р. розпочалися випробування палива і вже близько 10 років паливо Westinghouse експлуатується на наших блоках. Зараз вже 7 енергоблоків ВВЕР 1000 завантажені паливом Westinghouse, ще у нас є два ВВЕР 440 — щодо них ми підписали з Westinghouse договір, згідно якого компанія розпочне поставки палива на ці блоки у 2025 р. Відповідно до принципу диверсифікації необхідно, щоб частка одного постачальника не перевищувала 60%. Ми дотримуємося цього принципу. Далі будемо дивитися, щоб, зберігаючи принцип диверсифікації, ми могли відмовитися від російських поставок.
— Чим можна замінити російські поставки?
— Є кілька варіантів: взяти ще одного виробника і виробляти самостійно.
— У чому проблема виготовлення? У відсутності фінансування чи у відсутності технологій? У нас хтось може все це виготовляти?
— Це дуже складна і точна технологія, у нас пішло десь 7 років на освоєння виготовлення складових для російського палива. Для нього зараз ми виготовляємо хвостовики та головки паливних касет на нашому заводі «Атоменергомаш». Сподіваємося за 4 5 років освоїти виробництво інших складових палива, але деякі елементи, включаючи збагачене паливо, нам прийдеться докуповувати, але ми зможемо самостійно забезпечити збірку всіх елементів. До речі, Westinghouse сам не збагачує паливо, для цього є окрема індустрія. У 2014 р. у нас була безпекова місія від США, яка визначила одну із важли вих загроз для нас — це зупинка поста вок палива з Росії. Тоді ми практично працювали «з коліс», і була отримана рекомендація зробити запас палива на рік, а краще — на два. І ми це зробили. Наразі маємо запас на два з половиною роки. З Westinghouse був підписаний договір про те, що у разі припинення поставок ядерного палива з Росії американський партнер протягом двох років наростить виробництво і «закриє» нашу потребу.
Східний ГЗК
— Нещодавно Міненерго і уряд змінили керівництво Східного ГЗК, чи є вже якісь позитивні сигнали щодо вирішення проблем підприємства?
— Це стратегічне підприємство, і зміна керівництва там давно назріла (у жовтні 2021 р. уряд призначив директором ком бінату Сергія Шовгелю.— Ред.). Пози тивні зрушення в роботі комбінату, який винен «Енергоатому» 1.5 млрд грн, вже є, і це відчутні суттєві зміни на краще.
— Проблема лише в кадрах?
— Ні, на комбінаті є багато проблем, але потрібен керівник, який почне їх вирішувати. Там є три шахти, дві з них — Смолінська та Інгулецька — дуже глибокі і мають дуже бідну руду, засоби під няття руди там дуже застарілі. Є ще одна шахта — Новокостянтинівська, яка вже давно повинна була бути введена в експлуатацію, але цього не було зроблено. Там необхідно збудувати ствол шахти, підйомники, там є гарна порода, але нічого не робилося.
— Чому?
— Тому що не було нормального ке рівництва. Наприклад, на шахту збудували залізничну колію, але рельси з неї банально вкрали. Вони возять руду на автомобільному транспорті, а це захмарні транспортні витрати. З новим керівництвом Комбінату ситуація зрушила з місця. Вони почали нам відвантажувати продукцію, і заборгованість вже не нарощується
Будівництво нових енергоблоків
— Ви зазначали, що для енергоблока АР1000 турбінний острів зможе виготовити український виробник…
— Ми спілкувалися із «Турбоатомом» (на сьогодні — АТ «Українські енер гетичні машини».— Ред.), з Toshiba, General Electric, південно-корейською компанією Doosan. В цьому питанні є свої «за» і свої «проти». «Турбоатом» — це українське підприємство і бажано було би мати нашу турбіну, в той же час іноземні виробники виготовляють одразу все — турбіну, генератор, систему збудження. Все це обладнання знаходиться на одному валу. Якщо ви зробите все обладнання на одному валу від одного виробника, тоді ви можете оптимізувати вібраційний стан усього агрегату. Все можна максимально оптимізувати для ефективної роботи. Від «Турбоатома»можна взяти лише одну турбіну, потрібних генераторів у нас немає.Було б добре взяти генератор від серйозного виробника, наприклад Alstom, але треба щоб він співпав з турбіною. Є ще одна проблема з «Турбоатомом». З самого початку на енергоблоці № 3 ХАЕС планувалася російська турбіна виробництва компанії «Силові машини». Саме під таку турбіну (швидкохідну) був зроблений фундамент. Ми, звичайно, вирішили брати у свого виробника, але існуючий фундамент не підходить під наш турбоагрегат (тихохідний). В даному випадку є два рішення: або ми знайдемо швидкохідну турбіну (така є у General Electric і Doosan), або частково знесемо фундамент і зробимо новий під турбіну «Турбоатома». Ми зараз порівнюємо ці варіанти.
— Спеціалісти Westinghouse провели дослідження на блоці № 3 ХАЕС. Що планується робити далі?
— По-перше, завдяки наявному об ладнанню, ми можемо суттєво здешевити проект. Потрібно провести реві зію, зрозуміти, чи можна його встановлювати на енергоблок, і після цього, з використанням цього обладнання, можна буде добудувати та додати те, чого немає. Тобто провести gap analysis (аналіз на предмет відсутності необхідних складових проекту.— Ред.) та визначити все, чого не вистачає.
— Будете когось наймати для цього аналізу?
— Так, можливо, це буде Westinghouse, а може EDF.
— Ви пропрацьовували питання транспортування крупногабаритного обладнання для проекту АР1000 із США?
— Крупногабаритне обладнання для АР1000 виготовляється в Південній Кореї, наприклад, корпус реактора, па рогенератори та ряд іншого обладнання робить Doosan. Має бути складений повний перелік всього обладнання і ланцюжок його поставок.
— Що Ви можете сказати про фінансування проекту АР1000?
— Ми розраховуємо, що фінансування проекту буде надавати американський US Eximbank. Один блок коштує близько $5 млрд. Остаточна вартість може змінюватись, вона залежить від супут ньої інфраструктури. Наприклад, корейська компанія KEPCO будувала одразу 4 енергоблоки АЕС «Барака» в ОАЕ (були збудовані у 2012 2015 рр.— Ред.), вартість вийшла $5 млрд. Якщо ви будуєте лише один блок, то у вас загальні затрати будуть більшими і його вартість може зрости, наприклад, до $6 млрд.
— Яким чином компанія планує забезпечити фінансове гаранттування контракту з банком? Можливо, довгостроковий контракт РРА (power purchase agreement) чи отримання державних гарантій?
— Швидше за все будуть державні гарантії, але кредит планується на три валий термін (18 років) і він буде повертатися після того, як енергоблок запрацює.
— Кредит на 14 енергоблоків?
— Зараз мова ведеться про фінансування двох енергоблоків. Третій енергоблок ХАЕС, ми відчуваємо, що ми можемо самотужки добудувати. Проекти реакторів рахуються по по колінням. Зараз у нас реактори III покоління, і у всьому світі стоять реактори III покоління. Реактор АР1000 — це покоління III+, він ще не IV поко ління, але вже має більше пасивних систем безпеки, для яких не потрібна електроенергія, не потрібна участь людини. Ці системи самостійно можуть загасити реакцію.
— Який діапазон маневрування забезпечують блоки АР1000?
— Реактор повністю маневрений. і може забезпечити діапазон маневрування на рівні 20 100% від номінальної потужності. Я нещодавно відвідав у Парижі Всесвітню виставку ядерної енергетики, ми провели багато переговорів з Westinghouse, EDF. На цій виставці була заява європейського комісара (комісар з питань енергетики Кадрі Сімпсон.— Ред.) і міністра економіки Франції (міністр економіки, фінансів та відновлення Франції Бруно Ле Майре.— Ред.) про те, що тільки збільшення частки атомної енергетики та ВДЕ забезпечать майбутній енергомікс з ВДЕ. Але генерація з ВДЕ — не стабільна, її треба компенсувати. Вони планують компенсовувати і маневрувати атом ною енергетикою, оскільки у них по вністю маневрені енергоблоки. Ми теж могли б заявити про таку мету, але наші блоки — не маневрені.
— Чи є в Україні персонал для будівництва енергоблока? Адже потрібно буде багато зварювальників, будівельників…
— Безумовно, вони будуть потрібні, але раніше було збудовано 15 блоків і їх будували українці. Більше того, ці блоки проектувалися українськими організаціями, не дивлячись на те, що головний конструктор був з Росії. Проект треба запустити, він буде підтягувати за собою інші галузі. Раніше Westinghouse брав на себе повну відповідальність за будівництво енергоблоків, поки там не стикнулися з проблемою добудови двох енергоблоків на АЕС V.C. Summer в США. Вони почали будувати 2 блоки і вийшли з бюджету, тоді сталася аварія на АЕС «Фукусіма».
— Перелякалися…
— Так, пішов переляк. Всі все зупинили і почали вимагати додаткові обґрунтування безпеки, компанія почала пробуксовувати, а при цьому проєкт залишався, кошти на нього продовжували витрачатися. Вони значно перевищили бюджет, десь приблизно до $7 млрд до 2017 р., і стейкхолдери вирішили зупинити будівництво. Хоча було завезено обладнання на обидва блоки, для першого воно було вста новлене, а для другого — воно лежить в ангарах.
— Тобто Westinghouse не планується на роль генерального підрядника?
— Він не є генпідрядником, він надає технологію. В старій термінології він — «головний конструктор». А підрядником буде певна велика, досвідчена українська будівельно-монтажна організація, яка зможе виграти конкурс. Вона може мати багато підрядників, одні будуть робити бетон, інші здійснювати монтаж. Все будівництво буде проходити під контролем і шефмонтажем Westinghouse. Їхні інженери дивитимуться й братимуть участь у виборі підрядника, оцінюватимуть його спроможність виконати роботи. Також Westinghouse готуватиме певні ка тегорії наших будівельників у США, наприклад, навчати зварювальників у себе. Відповідальність Westinghouse — це реакторний острів, а наша — турбінний зал, електротехнічне обладнання, яке також буде під контролем американського партнера.
— Чому вирішили, що варто збудувати саме 14 енергоблоків?
— Для цього є два аргументи. Поперше, ми вже працюємо 12 блоками в понадпроектний термін. Вони вже відпрацювали 30 років, далі ми продовжуємо їх роботу на період 10 років. Згідно практики, так можна продовжити строк експлуатації блока на період до 60 років. По-друге, найбільше страждає корпус реактора, адже він постійно знаходиться під дією сильного випромінювання, і структура металу поступово руйнується. Сьогодні американці і росіяни роблять високотемпературний відпал корпусу реактора. Американці змогли продовжити строк експлутації своїх блоків на 80 років, хоча спочатку розраховувати на 40 60 років.
— Ми також зможемо так робити?
— Можливо, а можливо й ні — ризик залишається. Ми виходимо на строк експлуатації 60 років після 2040 р. Наші блоки вводилися в експлуатацію майже одночасно, тобто вони будуть «випадати» також приблизно в один період. До цього моменту ми повинні створити нові потужності, які зможуть замістити цей великий обсяг. Ось чому ми говоримо, що треба збудувати саме 14 блоків. Це необхідність і план на майбутнє. Якщо у нас буде можливість продовжувати строк експлуатації, тоді не варто спішити будувати нові блоки, а якщо такої можливості не буде — ми маємо бути готові. До того ж, у нас є бажання збудувати свій блок, відновити те, що колись у нас було, реалізувати свій український проект. Це можна буде зробити з технологією Westinghouse АР1000. Яким чином зробили китайці? Вони придбали ліцензію, тобто технологію АР1000 у Westinghouse. Згідно ліцензії, вони не мають права будувати такі ж енергоблоки на експорт, але вони її освоїли, навчилися і далі вже будують у Китаї власними силами. Перші два блоки АР1000 вони зводили з американцями, третій і четвертий — будують уже самі. На основі цього досвіду вони створили влас ний проект — СAР (China AP) 1400. Вони збільшили потужність і вийшли за рамки ліцензії Westinghouse та можуть продавати проект блока на експорт. Наша ідея — пройти аналогічний шлях. Такий самий алгоритм реалізували і корейці. Південнокорейська компанія KEPCO збудувала в ОАЕ станцію за проектом АР1400. Вони придбали ліцензію, збудували блоки, підняли рівень потужності й вийшли на експорт.
— Але для цього для початку треба збудувати 34 блоки з партнером…
— Треба підігнати всю структуру. Ми можемо це зробити, адже ми знаходимося в інших умовах, ніж будь-яка інша європейська країна. Ми все це раніше будували, у нас є 15 блоків, є спеціалісти, є дідусі, які все це будували своїми руками. У нас є великі інститути, які готують спеціалістів. Та ж Польща не має таких інститутів. Чорнобильська катастрофа, на превеликий жаль, сталася, але дала величезний досвід ліквідації наслідків аварії, поводження з радіоактивними відходами, створила нові стандарти безпеки. З усім цим досвідом — хто як не ми може брати на себе відповідальність за безпечний розвиток світової атомної галузі?!
— Наскільки важко в психологічному плані працювати з американцями, наприклад, у порівнянні із росіянами?
— Я б не став зараз когось порівнювати з росіянами. В умовах агресії це недоречно. Щодо стилю роботи з американцями, то там все просто. Якщо ви один раз не дотримаєтеся даного слова чи зобов’язань, то спочатку вони поставляться з розумінням, а на другий раз скажуть: «Ми з вами не працюватимемо». Нам вдалося побудувати з американськими партнерами гарні стосунки. Маємо позитивну оцінку від них. Намагаємося всіляко дотримуватися взятих зобов’язань і готуємося до нових спільних проектів. Ще рік-півтора тому все було навпаки, а зараз вибудовується план багаторічної співпраці.
ПСО на ринку електроенергії
— На скільки критичними є для компанії спеціальні обов’язки, які покладені на неї у ринку електроенергії?
— ПСО є в багатьох країнах. З 1 жовтня ми перейшли на фінансову модель виконання спецобов’язків, вона краща, ніж товарна, і більше відповідає ринковим принципам. Хоча теж містить низку ризиків. Головний з них — невиважене і незбалансоване підвищення НКРЕКП тарифів на розподіл та передачу електроенергії, які входять до структури видатків ПУПів на постачання електроенергії населенню. А як відомо, видатки ПУПів на ці цілі відшкодовує «Енергоатом», де б і за якою б ціною вони цю електроенергію не купували і не постачали. Наприклад, на початку місяця НКРЕКП прийняла рішення про підняття тарифу на передачу електроенергії ОСП (1 грудня 2021 р. регулятор ухвалив рішення підняти тариф на передачу на 2022 р. порівняно з чинним значенням на 17,6% — до 345,64 грн за МВт-год – Ред.), що означає аналогічне зростання і видатків «Енергоатома» з виконання ПСО. А враховуючи, що тариф на передачу «Укренерго» є джерелом компенсації ВДЕ, то ми знову маємо перехресне субсидування «зелених» коштом «Енергоатома».
— НКРЕКП обговорює з вами такі рішення?
— Так, формально вони проводять громадські слухання, отримують від нас категоричне «ні», проте абсолютно не зважають на нашу думку. Ще один приклад — тариф на диспетчеризацію. Минулого року «Енергоатом» платив приблизно 50 млн грн на місяць, протягом поточного року сплачуємо по 300 млн грн на місяць. А зараз вони підняли, і з 1 січ ня 2022 го ми будемо платити близько 500 млн грн на місяць (1 грудня НКРЕКП вирішила підняти тариф на диспетчеризацію на 2022 рік у 1.58 раза — до 62.13 грн за МВт-год – Ред.).
— У Вас є уявлення, як змінити поточну модель ринку?
— Ми вже давно пропонували найбільш прозорий варіант, який прибере «Енергоатом» від субсидування інших учасників ринку і значно збільшить надходження до бюджету. Тобто продаємо електроенергію всім постачальникам за однаковими цінами, отримуємо прибуток, платимо податок на нього та дивіденди державі. А вже Уряд спрямовує ці кошти на підтримку населення, можливо — на компенсацію частини тарифу на електроенергію…
— Піднімуть шум, «що трудящі…»
— Вартість ПСО для «Енергоатома» у 2021 р.— 34 млрд грн. Ми могли б отримати ці кошти у вигляді прибутку, 80% з якого перерахувати як дивіденди до державного бюджету і плюс податок на прибуток. А так — вони розійшлися на сплати компенсацій і тарифів різними шляхами.
— Без ПСО «Енергоатом» міг би бути багатою компанією…
— Так, і за 4 5 років збудувати енергоблок і все інше.
Проходження опалювального сезону
— Який Ваш прогноз щодо проходження поточного опалювального сезону?
— Гадаю, що ми його пройдемо успішно. Зараз у нас (станом на 3 грудня 2021 р.— Ред.) в роботі 14 енергоблоків, один блок в ремонті. По тим блокам, які працюють, є резерв у 500 600 МВт, які ми могли б додатково видати. Тобто 1600 МВт ми можемо ще додати, починаючи з лютого.
— Алармістських настроїв у вас немає?
— Абсолютно ніяких. Говорять про віялові відключення, але, Богу дякувати, ми ще й близько не підійшли до такого ризику. Згідно з нормативами, маємо завжди працювати з резервом на рівні одного блоку (генерувальної одиниці найбільшої потужності) чи однієї лінії, яка підходить до блоку на випадок раптового відключення того чи іншого обладнання. Тому на кожен блок у нас дається 10 діб на позаплановий ремонт. Але зараз ми працюємо на максимумі.
— Це ризикований сценарій…
— Так, але все залежить від якості нашої роботи. За весь рік ми маємо загальну тривалість позапланових ремонтів всіх енергоблоків лише 3 дні, тоді як норматив дозволяє 130 діб. Люди всі працюють, все розуміють, але ризик залишається.
— Наскільки складною для вас буде робота в ізольованому режимі?
— Для нас це не буде новим викликом, ми будемо працювати на своєму рівні навантаження. Все залежить від погоди, якщо тиждень буде незмінна погода, ми знаємо як працювати, відключились від Росії і все. Якщо за цей період розпочнеться похолодання, тоді може не вистачити навантаження. Поки у нас є запас, є ще один блок. Якщо не буде -40 °C, то нічого страшного не має відбутися.